In English

 
   

Інноваційні методи навчання

Впровадження інноваційних методів навчання в університеті проводиться за декількома напрямками.

Першим серед таких напрямків слід назвати демократизацію навчального процесу.

Демократизація навчального процесу означає надання студентам все більшого „права голосу” в питаннях визначення цілей освіти, її змісту та методів навчання, які використовуються. Мається на увазі проведення широких соціологічних, психологічних та інших досліджень та обстежень з метою виявлення реальних потреб тих, хто навчається, їх ставлень до того, для чого та як їх навчають, їх навчальної мотивації та максимально можливе використання результатів таких досліджень в організації навчального процесу, внесення змін до цієї організації відповідно до отриманих результатів досліджень та обстежень. Дуже велика роль в цій демократизації належить органам студентського самоврядування, оскільки їх представники безпосередньо беруть участь у проведенні названих досліджень та обстежень, у проясненні ставлень основної маси студентів до викладання окремих дисциплін, роботи окремих викладачів тощо.

Другий напрямок є прямо пов’язаним з першим і багато в чому витікає з нього. Це забезпечення автономії студентів у навчанні.

Мається на увазі поступове перетворення навчання у самонавчання, коли студент ставиться в умови, в яких він повинен одержувати знання в основному за рахунок творчої самостійної роботи, самостійно шукаючи потрібну для виконання навчальних завдань інформацію та творчо її опрацьовуючи з тим, щоб зробити необхідні висновки та отримати обумовлені навчальним завданням результати. Розвиток такої навчальної автономії потребує забезпеченості навчальними матеріалами та літературою для самостійної роботи, можливостями постійного користування студентами інформаційними технологіями, зокрема Інтернетом. Саме розробка та забезпечення такими матеріалами та можливостями становить найбільш значну частину методичної роботи викладачів Університету.

Впровадження навчальної автономії потребує і суттєвої зміни ролі викладача у навчальному процесі. Поступова зміна цієї ролі є третім напрямком впровадження інноваційних методів навчання у навчальний процес Університету.

Із людини, яка дає знання та перевіряє їх засвоєння студентами, викладач перетворюється на організатора їх роботи з самостійного пошуку, творчого створення та опрацьовування цих знань. Його головна функція – давати студентам напрямки та орієнтири, а також необхідну допомогу в творчому самонавчанні. Така функція передбачає й те, що залучення викладачем студентів до виконання навчально-дослідної та науково-дослідної роботи стає прямим службовим обов’язком, без виконання якого викладач не може вважатися таким, який повністю відповідає професійним вимогам до нього.

Все викладене вище реалізується за умови впровадження четвертого напрямку – індивідуалізації навчального процесу.

Демократизація, навчальна автономія студентів, робота з ними викладача як організатора самостійного набуття знань тими, хто навчається, можливі, якщо враховується особистість кожного студента, його психічні пізнавальні особливості та особливості сприйняття, інтереси, потреби, цілі, тощо. Викладачі університету ретельно вивчають особистості своїх студентів та пристосовують до них своє викладання. Тільки за такої умови можна розкрити та використати в навчальних цілях психологічні резерви тих, хто навчається, перетворити їх з пасивних об’єктів педагогічних зусиль в активних суб’єктів-учасників навчального процесу.

Важливим п’ятим напрямком, який суттєво допомагає реалізації перших чотирьох, є впровадження того, що зветься кооперативним навчанням.

Воно базується на спільній роботі студентів над навчальними завданнями проблемного характеру (наприклад, у виконанні навчальних проектів), коли рішення досягається через поєднання зусиль, тобто кооперацію студентів, які колективними зусиллями досягають спільної мети. Кооперативне навчання сприяє об’єднанню знань, навичок та вмінь студентів, їх здібностей та можливостей, що створює умови для взаємонавчання. Студенти починають вчитися один у одного, так що потенціали всіх “присвоюються” кожним, у результаті чого загальний прогрес у навчанні значно прискорюється. Кооперативне навчання вимагає такої організації навчального процесу, при якій як в аудиторії, так і за її межами студенти постійно працюють у парах та малих групах, звітуючи про результати самостійної колективної роботи як викладачеві, так і всій своїй академічній групі в цілому.

Кооперативне навчання, а також необхідність розвивати творчі підходи та творчий потенціал студентів, викликало потребу у впровадженні шостого напрямку. Це використання проблемного підходу до навчання.

Він вимагає такої постанови навчальних завдань для студентів, щоб їх виконання обумовлювало не просте репродукування отриманих знань, а творче їх використання для вирішення нових, нестандартних задач у нових, нестандартних ситуаціях. У цьому випадку, виконуючи навчальні завдання, студенти самостійно відкривають та створюють нові знання, набувають нові навички та вміння (зокрема, вміння функціонувати, працювати та приймати рішення у нестандартних ситуаціях), що дуже важливе для ефективної майбутньої професійної діяльності.

Всі раніше обговорені напрямки тісно пов’язані та обумовлюють необхідність ще одного. Це інтенсифікація навчального процесу та максимальна активізація студентів у ньому.

Для цього в університеті використовуються багато методів та підходів, серед яких варто назвати:

  • Перетворення лекцій на інтерактивні, а саме: впровадження коротких запитально-відповідних співбесід зі студентами протягом лекції; проведення коротких підготовлених самостійно або під керівництвом викладача презентацій студентів у ході лекції, які б розкривали одне з питань, поставлених у ній; проведення коротких тестів на 5-10 хвилин, що демонструвало б розуміння студентами викладеного матеріалу, тощо.
  • Перетворення практичних занять/семінарів у так звані „майстерні”, тобто такі види занять, де студенти в ході обговорень, дискусій вирішують значущі проблеми спеціальності на основі власних самостійних напрацювань, а не просто „опитуються” за матеріалом, начитаним у лекціях.
  • Широке впровадження у практичні/семінарські заняття презентацій, самостійно підготовлених студентами за завданнями викладача.
  • Широке впровадження рольових та ділових ігор.
  • Широке впровадження кейсів (кейс-стадіз).
  • Включення до навчального процесу як обов’язкової складової виконання студентами індивідуальних та групових короткострокових довгострокових (протяжністю до одного семестру) навчальних проектів, які відображають практику роботи за фахом.
  • Проведення майстер-класів представниками виробництва на практичних/семінарських заняттях.
  • Широке використання мультімедійних засобів у процесі читання лекцій та проведення практичних/семінарських занять, електронних та різних видів опорних конспектів лекцій, надання студентам навчальної інформації на електронних носіях, Інтернет-пошук як студентами, так і викладачами для цілей навчального процесу тощо.

Але слід відзначити, що успіх впровадження багатьох із семи названих напрямків залежить від реалізації восьмого – інформатизації навчального процесу.

Він повинен бути до такої міри насиченим комп’ютерною технікою, щоб кожний студент у будь який час мав можливість вести пошук в Інтернеті, отримувати через Інтернет завдання від викладача та його коментарі щодо їх виконання, отримувати потрібні консультації, обмінюватися інформацією з іншими студентами та отримувати всі необхідні повідомлення щодо навчального процесу, виконувати через Інтернет спільні навчальні проекти зі студентами свого ВНЗ, інших ВНЗ і навіть зі студентами з інших міст та країн і так далі. Без цього не можливі ані справжня навчальна автономія, ані кооперативне навчання, ані реальна індивідуалізація навчального процесу, його інтенсифікація та активізація, ані повноцінне впровадження проблемного підходу. Університет проводить дуже велику роботу у цьому напрямку та наблизився до рівня кращих європейських університетів у плані інформатизації навчального процесу.

Нарешті, останнім, дев’ятим, напрямком є удосконалення системи контролю (в тому числі тестового контролю) знань, навичок та вмінь, набутих студентами.

Існуюча в університеті система контролю вимагає не просто репродукування студентами отриманих знань. Головним є те, як студент вміє їх використовувати для вирішення проблемних (і в першу чергу практичних) задач та завдань. Значне місце посідають розроблені електронні тести, які серйозно підвищують об’єктивність, оперативність та масовість проведення контролю з дисциплін, що викладаються.

Реалізація усіх названих напрямків допомагає університету вести навчальний процес на рівні європейських стандартів та вимог, успішно втілювати в життя положення та принципи Болонської декларації.

 
 
Yandex.Metrika